Купить работу
Кіно"Нова хвиля"
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1.ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ « НОВОЇ ХВИЛІ» ФРАНЦУЗЬКОГО КІНО 6
1.1.Політика французького уряду 6
1.2.Технічні можливості 7
1.3.Кіноматограф культурного середовища 8
РОЗДІЛ 2 РОЗКВІТ «НОВОЇ ХВИЛІ» 11
1. Виражально-зображальні засоби 11
2. Найяскравіші представники «Нової хвилі» : 14
А) Франсуа Трюффо «400 ударів» 15
Б) Жан Люк Гадар «На останньому подиху» 15
В) Клод Шаброль «Красунчик Серж» 17
РОЗДІЛ 3.ВНЕСОК «НОВОЇ ХВИЛІ» У СВІТОВИЙ КІНЕМАТОГРАФ 22
3.1.Нове сприйняття кінематографу 22
3.2.Виникнення кіношкіл 25
3.3.Вплив на подальший розвиток кіно 27
Висновок 29
Список літератури 32
Додатки 34
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
1. Ален Рене: Сборник. М.: Искусство, 1982. 264 с.
2. Альманах дада / Под общ. ред. С. Кудрявцева. М.:. Гилея, 2000. 208 с.
3. Амазонки авангарда. М.: Наука, 2001. - 339с.
4. Антропологический синтез: религия, философия, образование. — СПб.: РХГИ, 2001.-352с.
5. Арнхейм Р. Искусство и визуальное восприятие. М.; Прогресс, 1974 392 с.
6. Барокко в авангарде авангард в барокко: Тезисы и материалы конференции. Москва, декабрь 1993. М.: б. и., 1993. — 56 с.
7. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. — 424 с. Батай Ж. Внутренний опыт. - СПб.: Аксиома, 1997. — 336 с. Батай Ж. Литература и зло. - М.: МГУ, 1994. - 166 с.
8. Белый А. Критика. Эстетика. Теория символизма. М.: Искусство, 1994.-Т.2. — 571 с.
9. Белый А. Символизм как миропонимание. — М.: Республика, 1994. -212 с. Беньямин В. Маски времени. Эссе о культуре и литературе. СПб, Symposium, 2004.-480 с.
10. Бодлер Ш. Цветы зла. М.: Наука, 1970.- 480 с. Божович В. Рене Клер. М.: Искусство, 1985. 256 с.
11. Божович В. Современные западные кинорежиссеры. М.: Искусство, 1972. — 247 с.
12. Борьба на два фронта Жан-Люк Годар и группа Дзига Вертов.1968-1972:: сб.статей / сост. и пер. К. Медведев, К. Адибеков; Б. Нелепо, С. Дорошенко, М.
13. Свободное марксистское издательство 2010. — 111 с.
14. Бунюэль о Бунюэле М.: Радуга, 1989. 384 с.
15. Бычков В.В. Эстетика. М.: Гардарики, 2002. - 736 с.
16. Бычков В.В. Эстетический лик бытия. М.: Знание, 1990. - 236 с.
17. Вертов Дз. Статьи. Дневники. Замыслы. М.: Искусство, 1966. 320 с.
18. Годар Жан-Люк. Страсть: между черным и белым / Сост. и пер. Михаил Венеаминович Ямпольский; Ред. Валери Познер. Б.м.: Гийом, б.г. [1999]. 155 с.
19. Делез Ж. Кино, Mi: «Ад Маргинем», 2004. 624 с.
20. Деллюк Л. Фотогения кино, М.: Новые вехи, 1924. — 164 с.
21. ЖанВиго. Сборник.М.: Искусство, 1979. 264с.
22. Жан Ренуар.Сборник, М.: Искусство, 1972 347 с. ,
23. Жанкола Ж.-П. Кино Франции (1958-78). M ; 1984. 405 с.
24. Из истории французской киномысли. Немое кино. 1911-1933. М:: Искусство,1988-318 с.
25. Изюмская М. Берлин дада и Россия: Йоханнес Баадер — Президент Земного шара// Терентьевский сборник 1998 / Под общей ред. С. Кудрявцева. — М.: Гилея, 1998.-227-245 с.
26. Искусство авангарда: Язык мирового общения: Материалы международной конференции 10-1Г декабря 1992 г. Уфа: Музей современного искусства "Восток", 1993.-278 с.
27. Кандинский В.В. Избранные труды по теории искусства. В 2-х тт. М.: Гилея, 2001.-392с.
28. Кракауэр 3. Природа фильма. Реабилитация физической реальности, перевод с английского Д. Ф. Соколовой ; Mi: «Искусство», 1974. —29. Крючкова В.А. Антиискусство. Теория и практика авангардистских движений. М.: Изобразительное искусство, 1985.- 304 с.
30. Крючкова В.А. Живопись театр - кино. О взаимодействии художественных форм в искусстве XX века // Художественныемодели мироздания. - М.: Наука, 1999.-т.2.
№: 2400
Тип: Курсовая работа
Количество страниц: 35
Предмет: История культуры и искусств
Размер шрифта: 14
Язык: Украинский язык
Интервал: 1.5
Кафедра: мистецтвознавства
Количество сносок: 20
Уникальность работы: 76% - Advego Plagiatus
Количество источников: 20
Головним виражальним засобом для мистецтва початку 20 століття залишалась візуальність кінообразу як домінантна поряд зі звуком. З подальшим розвитком звукового фільму питання щодо візуальної природи кіномистецтва не було остаточно вирішено. Нової актуальності воно набуло у 60-ті роки ХХстоліття, коли стало зрозумілим, що слово незворотньо втрачає свої позиції в кіномистецтві. Задушений масовою кінопродукцією США, європейський кінематограф породив нову генерацію кінорежисерів, які прагнули до самостійності.
У Європі принципово нові підходи до кіномови заявили школи італійського неореалізму (40–50-ті рр.), французька нова хвиля (60–70-ті рр.) та «молоде кіно» ФРН (60–70-ті рр.). Ці кіношколи з’явилися як нові тенденції в кіномистецтві після глибокої кризи в кінематографі середини п’ятдесятих, коли кількість глядачів щорічно падала на 10–15 %. Французька «нова хвиля» та італійський «неореалізм» спровокували появу нової тенденції у світовому кінематографі, яка дала право тогочасній критиці назвати його «маргінальним», «альтернативним», «паралельним», «незалежним», «новим». У переліку «нових» шкіл, що склалися в 60-ті роки ХХ століття, – «підпільне кіно» (США), «вільне кіно» та «кіно розсерджених» (Англія), кіно «контестації» (Італія), нова хвиля «Офуна» (Японія), австралійська хвиля, нове гонконгівське, індійське, китайське, шведське, угорське, грузинське кіно, кіно морального неспокою (Польща), празька весна і, звісно, українське поетичне кіно. Спільними рисами всіх цих кіношкіл стали протест проти голлівудської, болівудської, фашистської та радянської систем кіновиробництва, бажання національної самоідентифікації та створення власної кінокультури, звернення до проблем «маленької» людини з периферії, розкриття її внутрішнього світу.
Діяльністю режисерів антифашистів-інтелектуалів Р. Росселіні, Дж. де Сантісі, Дж. Феррарі, Л. Вісконті, У. Барбаро, Л. К’яріні, М. Алікаті, К. Ліццані, М. Антоніоні, Ч. Дзаваніні, В. де Сіка, що об’єдналися навколо журналів «Чинема» і «Б’янко е Неро» та експериментального кіноцентру, був створений італійський неореалізм (1945–1949 рр.). У фільмах його представників широко використовували зйомки на природі, природне освітлення й непрофесійних акторів. 1945 року був створений перший фільм – пролог неореалізму «Рим – відкрите місто» Р. Росселіні, присвячений героїчному руху національному опору, а відразу за ним вийшла на екран «Пайза» (Р. Росселіні, 1946 р.) – широка фреска про визволення Італії від окупантів. Замість студійних павільйонів місцем зйомки стає післявоєнна Італія; непрофесійні актори привносять в екранний простір незнану до того глибину й відчуття справжності того, що відбувається; оновлюється кіномова, драматургія, монтаж і сама типологія кінематографічного твору.